Любі френди.
Щиро запрошую Вас на подію, про яку йтиметься нижче і до якої маю певне відношення.
Буду рада бачити всіх, кого знаю і кого не знаю.
Один мінус - це буде вдень (13.00). На жаль, змінити час не могли, бо вистава відбуватиметься в рамках держіспиту Київської музичної академії.
Плюс той, що все триватиме лише годину. Тож можна встигнути і за обідню перерву))

З запитаннями і т.ін. прошу звертатися до мене.
Отож...

кілька днів тому, як шукала в Інеті інфо для статті,
випадково знайшла сайт, де онлайн висить один із моїх улюблених фільмів.
пам"ятаю, колись довго шукала його в просторах. і не знайшла..
а тепер от він є.
мо, хтось, крім мене, захоче переглянути

"Жил-был певчий дрозд"
Отар Иоселиани
1972

п.с. з цього фільму, до речі, почалася моя любов до Йоселіані

http://olko-snigur.livejournal.com/1102.html

жодних надзусиль

Peter Nalitch і його "Gitar....":)
як виявилося, шалено популярний дядько. а я про нього і не знала..


а ви вже про нього чули?

</b></i></font></div>

Щойно додивилася док.фільм про Джеймса Нахтвея (James Nachtwey) - воєнного фотографа, який вже понад двадцять років їздить по найгарячіших точках світу.
незвичайний чоловік.
перше не могла дистанціюватися від старого нав"язливого питання: що може керувати людиною, яка свідомо хоче опинитися в епіцентрі зла.
опинитися для того, щоби врешті просто фіксувати його.

але це справді неймовірно.
і те, як він розуміє свою професію.
і те, які фотографії робить.
і те, як дає собі раду з тим усім, що вже побачив.
і яким він, зрештою, лишається спокійним і світлим після цього всього.
і небайдужим.

фільм дуже делікатно зроблено.
без пафосу. певно, на відміну від моїх коментарів))
але це тому, що справді зачепило.
після такого трошки інакше бачаться власні проблеми.
( дві фотографії Нахтвея )
а тут цей фільм можна скачати. звучать англійська і німецька.є, здається, і рос.субтитри

в кого з інетом нема проблем - раджу.

Чи не вперше за останні роки головний приз Берлінале не став абсолютною несподіванкою. Фільм «Згіркле молоко» молодої перуанської режисерки Клаудії Льоси (їй 33 роки) отримав «Золотого ведмедя», і це виглядає загалом справедливо. У фільмі поєднуються доволі жорстка картина соціальної реальності й самовиявлення джерел народної культури — виявляється, вона ще живе на околицях великого міста, і саме в ній прості люди черпають свій оптимізм...

Кому цікаво - пропоную статтю про останнє "Берлінале" Сергія Тримбача. в "Україні молодій" або на сайті kinokolo.ua.
п.с. А Клаудія Льйоса, як виявляється, - небога Марії Варґаса Льйоси))

“Я как-то зашел в автоматический ресторан, чтобы выпить стакан холодного шоколада. Всунул пятак, повернул ручку и вижу, что шоколад льется прямо на пол. По своей рассеянности, я забыл подставить под кран стакан. Так вот, здесь нужно научиться подставлять стакан”
Це  Набоков про Гамерику

А взагалі - два його інтерв"ю - 1932 і 1940 років. Зроблені в Парижі та Нью-Йорку. Точніше, не Набокова, а В.Сіріна))
Натрапила зовсім випадково в "Старом литературном обозрении" 2001 року.
Дуже цікаво такі штуки знаходити.

( а ще в журналі є... )

нині вдень ішла без рукавичок і шапки і не змерзла.
обідала на балконі (заскленому, але...)
помила і спакувала в шафу лижні черевики.
а тепер-от слухаю джона маклафліна і п"ю сухе червоне вино.
так, у мене вже почалася весна...

Про цей день важливо пам"ятати. І говорити.
Але без пафосу. І, як гарно сказав нині Сергій Тримбач, без "перегибів".
Найліпше просто запалити свічку й пригадати подумки всіх невинно померлих.
або помолитися за них.
кому що пасує. і хто в що вірить.
думаю, це справді важливо.

а ще всім раджу новий фільм про Голодомор Сергія Буковського "Живі".
дуже високого рівня стрічка.
як, зрештою, і всі роботи цього режисера.

 

Нині літакцент святкував свою першу річницю.
З чим його (сайт)  і їх  та нас - редакцію, авторів, читачів - щиро й вітаємо.
Статті там трапляються дуууже різні, але є ж і багато цікавих. І це вже добре.
Тому хай буде,  і буде довго!
а ще подяка за те, що запросили на презентацію квартет Ігоря Закуса.
Грали багато різного - від джаз.варіанту "Чорнобривців", "Била мене мати..." до " Girl from Ipanema". Ну, і своє власне також.
тільки от що мене ніколи не влаштовувало - це коли під музику люди балакають і жують на фуршеті.
Тим паче, коли грають першокласні музиканти..
мені від цього і шмат у горло особливо не ліз.
як-то кажуть, "мухі і котлєти отдєльно".
п.с. а ще подумала, що все-таки відвикла від тусівок, навіть у форматі святкування ювілеїв.
люблю щось камерніше..

4post.com.ua/gromada/113044.html

п.с. раджу всім цю колонку Тараса в "форпості".
тобто тим, хто любить, як він пише.
а от мого писання в жж тепер, певно, стане трохи менше

Про сам фест ще писатиму як мінімум дві статті. тому фільми поки не коментуватиму.
а от це навряд чи зможу втиснути в якусь із них:)
тому з певним запізненням..
так-от, на урочистому закритті найгострішим цвєхом програми став Леонід Черновецький.
він вручав нагороду в 10000 гр. переможцеві "української панорами".
почалося його довге слово зі сцени з того, що  "я, к сожалєнью, нє відєл етіх фільмов, но я вам обєщаю іх  посмотрєть...(приступ сміху в залі)... всє (трохи голосніше сміються, чути регіт)... і висказать свойо мнєніє (тут уже мої сусіди сповзали зі стільців)... по каждому!!!"
ще дядя зізнався, що дає гроші "свої лічниє", і що за них вже не треба буде платити податки, бо "я іх сам заплатіл".
ню, звісно, він не міг змовчати і сказав, що представляє всіх киян.. не тільки на сцені, но і в жизні, так сказать.

інколи я думаю, що якщо він грає божевільного - то йому місце в театрі чи на екрані. бо це гра геніального актора.
коли ж ні... та про це ліпше не думати

Читаю Leopolis Multiplex.
В одній зі статей автор цитує спортивний репортаж діаспорного оглядача...
часи: початок Незалежності.
умови: "масове захоплення відродженням мови"

( Богдан Михалюньо про великий спорт українців:) )